У кожного міста, яке вважає себе європейською культурною столицею, повинна бути знакова подія. Завдяки якій його знають, з якою він асоціюється…ВІДЕНЬ – ВІДЕНЬСЬКІ КЛАСИКИ, СТИХІЯ ВАЛЬСУ, ВАЙМАР – ВАГНЕРІВСЬКА МУЗИЧНА САГА , ГЕРМАНСЬКИЙ ЕПОС У МУЗИЦІ, БАЛТІЯ – СПІВОЧЕ ПОЛЕ. КИЇВ – ЩО?- етнофестивалі ВІРТУОЗИ ФОЛКУ, КРАЇНА МРІЙ, КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ.
ЧОМУ? Бо звучання автентики – це те, чого прагне знати про Україну навколишній світ. А поки у фестивально-концертному житті панує правило сторічної давнини: як довести, «підтягти» до високого академічного мистецтва національну класику, національне високе бароко усної традиції? Ось і виграваємо оркестрами, академічними народними інструментами, співаємо академічними народними голосами, півтора століття називаємо українським фольклором мелодійні пісні-романси 19 століття… Не сумно? Мені як фольклористу, видається найбільш сучасним, актуальним саме відкриття для світу (і для самих українців) живого звучання автентики більш раннього походження – лірики староукраїнського розспіву, дум, псальмів, балад, обрядових пісень. Потаємне сподівання, мрія фольклориста – щоб її звукові коди були розпізнані як власні, свої, і вживлені як чип у наше національне мистецтво, добре коли воно з новим задумом.
Київ-етно-мюзік-фест «Віртуози фолку» не випадково здійснився у Києві і став його знаковою подією. Він надав можливість показати через автентику та її мистецьке осягнення вир етнічності, але через сучасне світосприйняття і радість впізнавання й прийняття – о, це моє!
Згадаймо, саме «академічним народним» ідеологічно обмежувалося сприйняття свого етнічного довгі десятиліття пошуків Незалежності. Дев’яності - зоряні роки фольклорних фестивалів, де відкривалося звичайне як стрижньове, найголовніше. Київ з 1990, Луцьк «Берегиня» з 1992, Харків «Покуть» з 1996, Рівне з «Колядою» і «Древлянськими джерелами» у другій половині 90х років – то були стовпи фестивального руху української автентики. І автентики народів України – Маріуполь 1991, Донеччина.
Тільки ледь дмухнуло весняною мистецькою свіжістю - «Червона рута» розквітла «на всі боки», і цей фестиваль тоді, в зоряні 90-ті, відкрив завісу над незвичним, свого роду національним мистецьким – на розумінні фольклорної автентики, як частини української класики.
Але в різнобарвній картині сучасного музичного життя нашої країни суспільна оцінка, суспільний рівень відношення до автентики нагадує перекривлення відомої фрази: фольклор вмер – хай живе фольклор?
Після цього ще глибше розумієш, наскільки потрібна автентика і те, що з її насіння росте, для сучасної звукової картини світу кожного з наших співвітчизників, рівно як і нашому цвіту, який по всьому світу. І конче потрібний знаковий мистецький фестиваль. І він народився, і це - «Віртуози фолку»!
Чому? Тому що цей фестиваль і став стрижневою подією, завдяки якій можна впізнати Київ. Тому що його засновники - мистецький колектив Дніпро, його музиканти й однодумці, лідерка - сонячна Олена Кулик – природньо відчувають, сприймають музичну автентику, як вона того заслуговує – на високому суспільному щаблі, дійсно вартого життєвого розміркування, духовної роботи. Що це спадщина, в яку душа дивиться, як у чарівну картину, від якої відлунює, з якою резонує потреба у творчості, відчуття мистецького продовження невмирущої народної пісні. Нашої, української.
Звичайно, на цьому фестивалі має бути Харків, і ми дуже горді, що саме кафедра естрадного та народного співу Академії культури заспівала студентськими голосами нашу протяжну лірику! Хлопці і дівчата фольклористичного гурту «Фарби» були дуже зворушені бурною реакцією залу на виступ, таким безумовним, природним розумінням глядачами цього унікального пісенного матеріалу. А пісня звучала на текст, незнайомий більшості глядачів у залі: «як приїхав мій миленький з поля…». Вона родом із глибинки Харківщини, але потребувала для сприйняття не меншої душевної роботи, ніж академічна камерна музика. На фестивалі 2019 року перемогли і відомі харківські музиканти – викладачі кафедри народних інструментів Академії культури. Їх тріо асоціюється із традиційними «троїстими музиками» не тільки віртуозністю, але і вмінням імпровізувати, обробляти, інсценізувати, робити з свого концертного номера міні театр. Не зважаючи на жанрову належність до академічного народного, тріо «Цимбандо», (у назві зашифрований склад інструментів) теж родом із народної традиції музикування. Діти з фольклористичного колективу «Вербиченька» із райцентра Харківщини із тюркською назвою Нова Водолага віднайшли стежечку до глядачів виконанням сучасної пісні про війну, записаної в фольклорній експедиції дитячими силами. Вони теж знайшли на фестивалі «Віртуози фолку» не тільки слухачів, але й співрозмовників. І себе відчули співавторами фестивалю. І це не дивно, бо РАДІСТЬ ВПІЗНАВАННЯ ЦЕ КАМЕРТОН ФЕСТИВАЛЮ «ВІРТУОЗИ ФОЛКУ». Впізнавати етнічне як своє.
Віра Осадча, етномузиколог, заслужений діяч мистецтв України, професор ХДАК, нагор. Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (м. Харків)
